Я закохався в одногрупника і тепер змушений відсторонитися від нього

Усім привіт. Мені 15 років, і я змушений відсторонити від себе одногрупника, у якого закоханий. Давайте все по порядку. Я не називатиму свого імені та імен людей, про яких згадуватиму, адже хочу залишитися анонімним. Мені 15 років, і я проживаю в Україні. Я пішов після 9 класу в коледж. Нові відчуття, нові знайомства, нові локації — усе цікаве й нове. Я познайомився зі своїм колективом, з багатьма подружився, і ніби все йшло класно. Через 2 місяці я почав сидіти з одним хлопцем, назвемо його «Т». Т — простий хлопець, який вчиться посередньо, вміє жартувати, веселий. Спочатку ми просто інколи сиділи разом, але згодом почали сидіти разом усе частіше й частіше. Я вчуся на відмінно, тому завжди допомагав йому з оцінками. Так продовжувалося певний час, після чого я зрозумів, що почав відчувати до нього щось більше, ніж просто дружбу. Коли Т сідав з кимось іншим, мене це дуже сильно пригнічувало. Я наче ревнував його до одногрупника. Спочатку я заперечував ці думки, але згодом зрозумів, що я бісексуал. У мене всередині було протистояння: чи може мені, хлопцю, подобатися інший хлопець? Це мене дуже вимотувало морально. Згодом я почав помічати, що прив’язався до нього. Одного разу його кілька днів не було в коледжі, і я дуже сумував за ним. Мені було дуже боляче, що я сидів сам, що біля мене не було того самого Т, який завжди міг підбадьорити, розвеселити. Я з Т почувався дуже комфортно. Але з часом до мене почали приходити думки, що він сидить зі мною лише задля вигоди. Я відштовхував ці думки, але заперечити їх мені було важко. У мене з Т є спільний друг, назвемо його «Б». Він класний хлопець, з ним весело дружити. Ми переважно тримаємося такої компанії на двох останніх партах. Я сиджу з Т, а Б сидить з нашою одногрупницею «А». Усі ми добре здружилися. Вже в кінці семестру, коли ми виходили з коледжу, Б впав і потягнув собі зв’язки на нозі. Я допоміг йому дійти додому, бо бачив, що він не може сам. По дорозі ми трохи розговорилися і краще пізнали одне одного. З того моменту ми трохи здружилися і стали більше довіряти один одному. Тієї ж ночі я написав йому й запитав, чи він уже зустрічається з «А», адже було видно, що він закоханий у неї, а вона — в нього. Він сказав, що вже так, просто не розголошували. Я його привітав. Ми порозмовляли, і він вирішив запитати мене, чи мені хтось подобається. Спочатку я думав відповісти «ні», але вирішив сказати, що «так». Б почав мене розпитувати й вгадувати, хто ж це міг би бути. Я вирішив йому довіритися і сказати, що я бісексуал. Він, думаючи, що це жарт, написав, що ми знайшли хлопця для Т. Я був шокований його відповіддю, тому, не розуміючи, що це жарт, запитав у нього, як він вгадав. Після хвилинної паузи до нього дійшло, що я не жартую. Він написав, що вражений, і запевнив мене, що про це ніхто не дізнається. Ми продовжили розмову, але в мене ще кілька днів після зізнання не покидала думка: «Для чого я довірився людині настільки?», «Що буде, якщо він розповість нашому спільному другу Т?». Мене переповнювали різні сумніви і страх, але врешті я переконався, що Б можна довіряти. Протягом тижня я все більше задумувався над ситуацією. Чи може Т дружити зі мною тільки задля оцінок і щоб не втратити стипендію? Чи є в мене хоч якісь шанси бути з Т разом? У мене було багато питань, а відповідей — небагато. Але тепер я міг ділитися цими думками зі своїм другом. Одного разу, спілкуючись із Б, у нас виникла ідея сходити разом на боулінг усією компанією. Ми почали обговорювати це — і начебто чудова ідея. Через кілька днів ми прийшли на боулінг. Під час гри я завжди бачив Т у полі зору. Мені було дуже приємно бути поруч із ним. Після боулінгу ми вирішили ще піти прогулятися містом. Гуляючи, ми розмовляли про все. Я переважно слухав, як Т щось розповідає з Б. На жаль, у мене немає багато спільних тем, аби поговорити з Т. Мені було прикро, що я не можу знайти з ним, про що поговорити, але я не засмучувався, адже слухати Т, коли він щось говорив, було значно приємніше, аніж говорити самому.

Вирішили сісти на лавочку в центрі міста. Я ініціював діалог про те, як важко знайти справді вірну тобі половинку. Б почав розмовляти з кимось іншим, лишивши мене з Т один на один. Я поставив Т питання, чи йому хтось подобається. Він відповів, що так, і навіть показав мені ту дівчину. Всередині мене було пусто. Я розумів, що бути з ним для мене неможливо, але все одно факт того, що йому до вподоби та дівчина, сильно образив мене. Я не подав вигляду й просто продовжив діалог, поцікавившись його планами на майбутнє. На жаль, був уже вечір, і всім потрібно було добиратися додому, тому багато поспілкуватися з ним віч-на-віч у мене не вийшло. Через кілька днів до мене подзвонив Б, аби поговорити про Т. Він запропонував ідею: якщо мені з Т усе одно не вийде бути разом, то навіщо мені сидіти з ним і допомагати йому з оцінками, якщо в кінці я отримую лише біль і засмучення? Я відповів, що теж задумувався над цим, просто не знав, чи слід мені взагалі це робити. Ми обговорили це, і я все-таки вирішив припинити допомагати Т у навчанні, тим самим побачивши його реакцію та поведінку, і чи залишимося ми з ним друзями. Спочатку я хотів просто почати «морозитися». Думав, що буду відповідати сухо, уникати зустрічей і поступово зведу наше спілкування нанівець. Мені здавалося, що це найпростіший спосіб. Але коли я розповів про це Б, він мене зупинив. Він порадив не грати в ігри, а просто сказати Т усе прямо, як є. Проте всередині себе я вже вибудував власну стратегію, яку назвав для себе «Створити дефіцит». Я зрозумів одну річ: я став для Т занадто доступним. Я завжди був поруч, завжди допомагав, завжди підставляв плече. Я став для нього чимось на кшталт належного — як меблі в кімнаті, які не помічаєш, поки вони там стоять. Моєю ідеєю було штучно створити дефіцит моєї уваги в його житті. Для реалізації цього «дефіциту» мені потрібен був привід пересісти. Я обрав свою подругу «З». Вона вчиться досить погано, але я бачив у ній щире бажання підтягнути знання. Вона справді хотіла вчитися, а не просто виїжджати на комусь іншому. В один із вечорів я нарешті наважився. Я відкрив приватні повідомлення з Т. Пальці тремтіли, в голові крутилися слова Б про те, що треба бути прямим. Я зрозумів, що більше не буду «морозитися» — я напишу йому все чітко, поясню причину про навчання і про З, і цим самим запущу свій план «дефіциту». Я зробив глибокий вдих і почав друкувати текст, який мав змінити все. Я написав йому перше повідомлення. Воно було дуже прямим і різким, без зайвих вступів. Я просто поставив його перед фактом: наше сидіння разом — це не продуктивно, і з нового семестру я буду сидіти окремо. Додав, що більше не буду для нього «ресурсом для оцінок» і що в мене тепер інші пріоритети. Я хотів, щоб він одразу зрозумів — я налаштований серйозно і лафа закінчилася. Відповідь прийшла вранці — сухе «Ок». Я думав, на цьому все. Але через пару годин він написав мені величезний текст, якого я взагалі не чекав. Т почав дякувати мені за все, казав, що на початку був на сьомому небі від щастя, коли я до нього сів, бо навіть не розраховував на дружбу. І тут він написав те, що мене найбільше зачепило. Виявилося, він весь цей час боявся мене втратити. Він думав, що я посиджу з ним 2-3 дні й просто пересяду, бо він мені не цікавий. Він зізнався, що через булінг у минулому нікому не довіряв, і що зараз у нього лишилися тільки я, Б та А. Це повідомлення мене просто розмазало. Людина весь цей час жила зі страхом, що я піду через 2-3 дні, а я взяв і зробив це саме зараз. Мені стало так ніяково, що я написав йому на початку так грубо. Я вирішив пом'якшити тон, пояснити все більш людяно. Написав, що його щирість для мене дуже багато важить. Пояснив, що не втікаю від нього, а просто боюсь розслабитися на парах, тому вирішив спробувати формат робочого напарництва із З. Я написав, що він теж мій дуже близький друг, і що з ним я почувався справді важливим. Закінчив на тому, що ми побачимося 11 лютого в коледжі.

Я чекав, що після такої розмови ми якось порозуміємося, але його відповідь була максимально сухою: — 12 Просто цифра, якою він виправив дату нашого виходу на навчання. Я йому писав про те, як він мені дорогий, а він просто виправив помилку в даті. Мені стало дуже прикро, я ще намагався щось уточнити, але вже відчував, що між нами з'явилася прірва. Потім Б скинув мені скріншоти їхньої переписки. Поки я переживав через кожне слово і боявся його поранити, Т уже обговорював з Б, що тепер на моє місце можна посадити іншого одногрупника. Б відповів, що це хороший варіант для Т. У цей момент мій план із «дефіцитом» уваги обернувся проти мене самого. Мені не було зле на нього за те, що він вибрав іншого, мені взагалі стало байдуже, хто там сидітиме. Мені просто стало сумно за себе. Я зрозумів, що моє серце розбилося вщент. Ти можеш бути закоханим, можеш будувати складні плани, як віддалитися, щоб врятувати себе від болю, а виявляється, що тебе можна замінити за кілька хвилин. Я прийду в коледж 12-го числа. Я буду сидіти із З, я буду йти до своєї мети бути Топ-1 у рейтингу, але я вже знаю, що той затишок, який у нас був, зник назавжди. Мені просто сумно, що все закінчилося саме так...