Мені треба виговоритися

Так склалось, що я некрасива дівчина. Це обʼєктивна оцінка, про яку я чую з початку своїх підліткових років і дотепер (мені 25).

В мене громіздкі та чоловічі риси обличчя, великий ніс, довге та широке лице, маленькі губи. Короче фул хаус. З розумінням цього факту до мене прийшла соціальна дезадаптація. Починаючи з 13 років я не комунікую з людьми. Взагалі. Мені просто соромно з кимось спілкуватись, бо я постійно думаю про те, як я виглядаю, і я знаю точно, що я виглядаю мʼяко кажучи не дуже.

Я майже не виходжу на вулицю. Кожен вихід «в люди» — величезний стрес і каторга. Якщо хтось дістає камеру і доводиться фотографуватись, я намагаюсь максимально цього уникнути і потім, коли бачу результат, в мене просто істерика.

Я не бачу сенсу жити коли немає краси. Особливо коли ти жінка, бо так в соціумі склалось, що цінність жінки напряму повʼязана з її красою. Це просто пекло, якому немає кінця і краю. Мене не сприймають за людину і мені від цього тяжко морально. На фоні цього в мене зʼявились великі ментальні проблеми.

Коли я була малою, мені завжди розказували батьки про «справедливість», що все повертається бумерангом. Я по життю скромна і тиха людина, але життя мене обділило найбазовішим набором для виживання - хоча б середньою зовнішністю. Натомість багато дівчат і хлопців, які ведуть себе як повні покидьки чомусь були обдаровані красою.

Я не сподіваюсь, що хтось зрозуміє, але мені просто хотілось виговоритися, бо друзів в мене немає. Зараз збираю на пластичні операції і просто сподіваюсь, що колись прокинусь і забуду про все це як про страшний сон і зможу почати жити повноцінне життя, не задумуючись як я виглядаю кожну секунду свого існування.