Школа,однокласники

Коли була у 9 класі, знала, що піду після 9, тому в той період зв’язалася з поганою компанією і так далі, а мої однокласники тільки тоді й сміялися з мене, що не день, то я клоуніха. Але потім батьки сказали, що я залишаюся до 11 класу, і тут я розгубилася. Залишатися з ким? З ними. Вони мене не поважають. Визнаю, зі мною тоді коїлося погане, але як я можу змусити батьків змінити рішення? Хоча не один раз через це влаштовувала істерики.

Ну і ось, я вже в 11 класі зараз, і що хочу сказати. Сміються ще, але вже не в обличчя, як тоді, обговорюють і всіляке інше. Не знаю, що робити. Тоді я опозорилася, а вони і зараз вигадують щось і поширюють плітки. І ще спробуй рот відкрити, одразу починають сміятися. Вони мене вже на все місто висміяли за все що попало. Минулого року взагалі чула дуже неприємну історію про себе і була в шоці. Не знаю, чесно, що робити. Майже щодня з’являється нова історія з насмішками, хоча я вже давно нічого подібного не роблю з того, що робила тоді.