Чи я поганець за те, що я перестала забезпечувати свою маму?

Чи я поганець за те, що я перестала забезпечувати свою маму?

Історія досить довга, але спробую розказати її стисло. Отже, я (ж, 23) почала забезпечувати свою маму матеріально у 2023/24 оскільки вона захворіла.

Сталося це після того, як вона розлучилася з моїм вітчимом. Мені навіть не хочется згадувати, що тоді почалось відбуватися, але для контексту це важливо. Вона почала дуже сильно пити, типу буквально входити в запої. Кожної ночі десь о 4 годині я прокидатися від її криків, про те, що в неї болять ноги. На мої прохання викликати швидку на мене люто кричали, що я не сповна розуму. Вона постійно, маю на увазі ПОСТІЙНО, вимагала моєї уваги. Вона приходила до мене в кімнату набухана, з істериками і словами "як він міг так зі мною поступити". Вона просилася спати зі мною в кімнаті, чого я дуже не хотіла, і коли я відмовляла - знову істерика.

Ось так виглядало моє життя +- пів року. Потім вона втратила роботу, пішла на нову, але і її втратила. А далі - переломний момент. Мабуть, через весь той алкоголь вона втратила змогу ходити. Її когнітивні навички також постраждали. Моя сім'я (дід та рідна сестра мати) допомагали мені її мити, змінювати підгузки, викликати лікарів до дому (згодом і до лікарні її відправляли, але вона часто відмовлялась лежати там.). Мій дід тоді допомагав нам матеріально, оскільки я закінчувала універ і не мала змоги допомогти. Цих грошей не дуже вистачало, але це все ще були гроші і я за це дуже вдячна.

В літку 24го я випустилась з університету, і в той самий період помирає мій дід. Я мала швидко знайти роботу і добре з цим впоралася. З тих пір мені ніхто не допомагав із моєї родини. Я все тягнула на собі. Все, що зробила її рідна сестра - поклала її у лікарню 2 рази за свій рахунок. Тільки зараз (з січня 26го) я почала інколи просити її допомогти мені з грошима (це буквально 1000 грн на місяц)

Ще маю додати, що мати дуже не любила, коли я йшла десь по справам, на зустрічі з друзями або хлопцем, а інколи навіть на роботу.

І повертаємось до 2026го. Ми все таки виходили мати. Зараз вона ходить. Не так добре, як звичайні люди, але ходить! Я розумію, що на свою стару посаду на роботі вона не повернеться, оскільки, як я зазначала раніше, її когнітивні навички постраждали. Типу, вона нормально зараз мислить, але багато чого забуває і розповідає одне і те саме по сто разів. Але, на мою думку, якусь просту роботу вона може робити. Так, можливо зп буде не дуже висока, але це хоч щось.

Наразі я не живу з нею, тому рази 3-4 на тиждень я приходу до неї, щоб принести їй їжі і цигарки. І чесно - я дуже втомилася. Я багато працюю, але майже вся моя зп йде на неї. Все, що я можу на себе витратити - 10% моєї зп. Моя мати вже рік знаходиться в більш менш нормальному стану. Вона може піти працювати, але вона не хоче. Вона вже рік мені повторює, що шукає роботу і дуже хоче працювати, але якщо б вона так хотіла, то давно б пішла, хіба ні? Їй просто зручно сидіти на моїх плечах і нічого не робити.

У березні цього року мій терпець урвався і я сказала, що даю їй 2 місяці, щоб знайти роботу, а далі я перестаю бути спонсором. Цей час вийшов і абсолютно нічого не змінилося. Декілька днів тому я їй сказала, що все, до побачення, а вона просто сиділа посміхаючись. Типу вона "знає", що я не зможу її залишити. І якщо до цього в мене були сумніви, то після...

Тип паче, у неї є і інші родичі, які "знають, як краще", але самі робити нічого не хочуть.

Це мабуть навіть не половина всіх історій, які сталися за цей період, але я і так вже багато виписала.

То чи я поганець?

(Перепрошую, якщо є помилки, я на емоціях)