Так дивно, але….

Тільки нещодавно я сам намагався відрадити людину від самогубства. А наразі сам стою на цій межі. Колишня щодня додає мастила у вогонь, вказуючи на те, який я нікчема у всіх відношеннях. Як вона щаслива зі своїм теперішнім. Як мені не вдасться знайти нікого (і через те, яка я людина, і через загальну мобілізацію. Півжиття за плечима, а успіхів / майже по нулях. Три роботи, які ледве дозволяють звести кінці з кінцями. Нуль емоцій, нікого, крім доньки, заради кого варто було б жити. І тільки неосяжна темрява попереду. Так погано ще не було ніколи, хоч це життя рідко давало насолодитися чимось по-справжньому добрим. От і думаю дочекатися, коли вчергове нікого не буде вдома, та лягти на ніж. Бо далі з цим вампіром вживатись неможливо. Якось так.