Що робити якщо ти любиш його, але не настільки щоб все життя просидіти на праці рівно?

Основне питання, коротко сформульоване в заголовку. Поясню ситуацію нижче. Треба порада від людей, які мене не знають, оскільки порадників, які поруч, я вже вислухала.

Ситуація: ми разом вже 4 роки. Це мої перші відношення по факту. Нам обом по 27. Я люблю його, і бачу як він докладає зусиль, щоб турбуватися про мене, і загалом любить мене.

Але завжди є але: в нас немає визначених спільних планів. Що я маю на увазі: аби ми сіли і намітили хоч якісь кроки, які ми будемо робити разом, аби в нас обох з'явилося те, чого ми спільно бажаємо. Все застигає на рівні обговорень ситуацій, які є зараз. Як МИ будемо з них виходити і до чого йти немає. Це, напевне, те, що мене починає напружувати все більше.

Я втомилась: він не робить мені пропозиції, ми просто живемо удвох на зйомних квартирах уже 3 роки, з нього важко витягти щось конкретне щодо планів, у країні війна, живемо по суті 50/50(уточнення:оренда+комуналка навпіл, продукти стараємося купляти по черзі, побутові питання теж навпіл, і я закриваю свої потреби в одязі, пересуванні, догляді за собою сама). Як каже моя мама: "Доця, ти дуже вигідний варіант для нього, оскільки нічого від нього не вимагаєш і ви просто живете удвох"

Вже були ініційовані мною розмови щодо планів, майбутнього, щодо того, що майбутні майнові питання (щодо його і мого майбутніх спадків) можна вирішити шлюбним договором, але він нічого не робить щодо цього, або принаймні я не знаю, тому що він мені про це не каже.

Його позиція: в нього негативний досвід оскільки батько втік (буквально) залишивши його матір з боргами, тому він хоче одружитися коли він матиме житло і не матиме боргів, щоб він мені міг це надати.

Пояснення, що я бачу картину іншою, навколо бачу досвід людей, що вони одружуються (або ні, без штампу), рухаються разом, розраховують і роблять аби мати щось спільне - як об стінку горохом. Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову.

У мене також є досвід: я люблю свого тата, але він абсолютно безініціативна людина, і рух до чогось кращого і якіснішого завжди йде від мами - хата, в якій зараз вони живуть її заслуга, оскільки вона почала це, почала "штурхати" тата шукати землю і гроші на це (сама вона також шукала гроші і можливості), займалася всіма документами, постачання електроенергії, каналізація для будинку, тераса, гараж, все починається з її ініціативи і активного "пиляння" і " штурхання" тата.

За цей час зрозуміла, що мені потрібна людина поруч зі мною, яка першою проявлятиме ініціативу, не постійно та у всіх питаннях авжеж, але така, за якою я могла б піти, підтримати, зробити разом, допомогти зробити щось.

Зрозуміла, що не все може окупитися моїми часом, емоціями, вкладанням в людину, яка зараз поруч зі мною.

Авжеж це більш однобічний погляд на ситуацію, але мені потрібні погляд і думка збоку, як це виглядає і що я можу зробити для руху вперед разом. Бо я бачу лишень, що я можу зробити для свого руху і все.

**TL;DR;** : Загалом: що робити в ситуації коли ви довго разом але прогресу і планів як таких немає?